Конфлікт у Нагірному Карабасі: все, що потрібно знати

11.11.2020 в 11:56 · 1056Переглядів Ексклюзив

У ніч на 10 листопада Вірменія, Азербайджан та Росія оголосили про досягнення перемир’я у Нагірному Карабасі після понад місяця гарячого протистояння. Президент Азербайджану оголосив це перемир’я переможним, глава Вірменії почав виправдовуватись, а Росія – опинилась на позиції миротворця. 

З чого починався конфлікт у Нагірному Карабасі, що відбувалося останні півтора місяця та хто опинився у виграші – читайте у матеріалі Наразі.Медіа

Чому Азербайджан та Вірменія воюють за Карабах?

Конфлікт за територію Нагірного Карабаху триває понад 100 років. Сценарій класичний: Азербайджан має історичні підстави вважати цю територію своєю, проте населення там – переважно вірменське. 

Так було не завжди. Етнічний склад у регіоні регулярно змінювався в пропорціях, як і змінювався статус Нагірного Карабаху. Радянський союз ще на початку 20-го століття намагався приборкати конфлікт, залишивши регіон у складі Азербайджану, однак з широкою автономією.

Після розпаду СРСР між країнами очікувано розпочався конфлікт. Нагірний Карабах перетворився на близьку до Вірменії невизнану республіку, на територію якої претендує Азербайджан.

Бійці самооборони НКР, серпень 1992 року.

Після гарячої фази на самому початку війна перешла у позиційний режим на кшталт того, що відбувається зараз на Донбасі. За 20 років конфлікт багато разів загострювався, однак без змін у статусі Карабаху. Сама республіка перетворилась на концентрацію воєнних баз.

Востаннє загострення було у липні 2020-го, коли воєнні зіткнення відбувалися не в Карабасі, а в прикордонних регіонах країн. Багато боїв було в Тавуші (район на півночі Вірменії), де поряд територією Азербайджану пролягає газопровід Баку-Тбілісі-Джейхан. Експерти тоді пов’язували загострення зі спробою дестабілізувати цей економічно важливий район та зашкодити Азербайджану. 

Бої стихли і розпочались з новою силою у жовтні 2020-го. 

Нова війна

27 вересня 2020 року сторони взаємно звинуватили один одного в обстрілах. Азербайджан оголосив про початок наступу на Нагірно-Карабаську республіку (НКР).

Армія Алієва виявилась набагато краще підготовленою до масштабної війни. Про це говорить хоча б воєнний бюджет Азербайджану, який чи не співставний з цілим державним бюджетом Вірменії. 

Кадри знищення вірменських позицій та техніки з азербайджанських БПЛА

Завдяки широким фінансовим можливостям та тісній співпраці з Туреччиною Азербайджан зміг “здивувати” ворога сучасними ударними безпілотниками (БПЛА), проти яких радянські системи протиповітряної оборони армії Нагірного Карабаху виявились просто безсилі. Особливо зручним для користування ударними БПЛА виявився гірських рельєф, який дозволяв швидко “виникати” та атакувати ворожі позиції. 

Вірменія, як і Азербайджан, також оголосила про мобілізацію. Однак, технічна та тактична перевага ворога не дозволила чинити особливий спротив. У медіа з’являлись списки загиблих вірменських військових, у яких часто значилися 18-19-річні молодики.

Зброї у Азербайджану було багато, про що свідчить, зокрема, робота ударних БПЛА. Після двох тижнів протистояння Міністерство оборони почало публікувати відео, як безпілотники-камікадзе уражають живу силу противника, атакуючи невеликі групи військових. Зазвичай ці апарати використовують пріоритетно для знищення бронетехніки та систем протиповітряної оборони, однак зброї в армії Азербайджану було достатньо навіть для ураження позицій піхотинців. 

Вірменські добровольці перед відправкою на фрот

Були спроби встановити режим припинення вогню за посередництва Росії та Туреччини, однак не проходило і доби, як перемир’я зривалося, і Азербайджан продовжував наступ, наближаючись до Лачинського коридору, який з’єднував Вірменію та столицю Карабаху – Степанакерт

Врешті решт азербайджанські військові дісталися до Лачинського коридору та встановили контроль над символічно та стратегічно важливим містом – Шушою. Символічно – бо це колишня столиця Карабахського ханства, стратегічно – бо це плацдарм для наступу на столицю НКР – Степанакерт. 

Після взяття Шуші сторонам вдалося прийти до ґрунтовних мирних угод. За розмахом, протистояння назвали найбільшим з 1994 року. 

Участь Росії та Туреччини

Туреччина з самого початку оголосила про підтримку Азербайджану у прагненні повернути Нагірний Карабах. Завдяки туркам ми могли спостерігати роботу потужного ударного безпілотника моделі “Bayraktar TB2”. 

Президент Ердоган заявив про себе як про надійного союзника, підтримуючи Азербайджан як технічно, так і дипломатично. Також існує інформація про участь сирійських найманців, яких нібито готували турецькі інструктори. 

Реджеп Тайїп Ердоган та Ільхам Алієв

Росія ж, яка за логікою мала б активно підтримувати Вірменію (бо вона є членом ОДКБ та союзником РФ), зайняла доволі стриману позицію щодо дій Азербайджану. Підконтрольні Росії ЗМІ на території країни (наприклад “Спутник”) особливо не критикували владу за агресивні дії, а навпаки, писали про “героїчних військових, які звільняють території”. 

Скріншот з сайту азербайджанського підрозділу російського агентства “Спутник”

РФ пообіцяла виконання союзницьких зобов’язань та втручання у конфлікт, однак тільки у тому випадку, якщо бойові дії перенесуться на на територію самої Вірменії. По суті Росія відмовилась захищати НКР. Через це безліч експертів висувають теорії про те, що Туреччина з РФ домовились про розподіл сфер впливу, згідно з яким Карабах має відійти до Азербайджану. 

За останні 10 років Росія була головним постачальником зброї як до Вірменії, так і до Азербайджану. А тому принципової позиції щодо Карабаського конфлікту, можливо, й не варто було й чекати. 

Головні постачальники зброї до Вірменії та Азербайджану за останні 10 років / інфографіка SIPRI

Мирні угоди чи капітуляція? 

В ніч на 10 листопада Вірменія та Азербайджан за посередництва Росії підписали мирні угоди, які передбачають 9 пунктів, згідно з якими низка територій перейшла під контроль Азербайджану, а до інших – Росія має ввести миротворчий контингент. 

Програла від цих згод Вірменія, яка втратила майже весь вплив на територію Нагірного Карабаху. Після укладення договору одразу 17 партій почали вимагати відставки прем’єр-міністра Нікола Пашиняна. В країні почались масові протести із захопленням будівлі уряду. Обраний у 2018 році Пашинян ризикує не досидіти свій термін. 

Загалом Вірменія опинилась у скрутному становищі, коли поряд немає надійних союзників, які б підтримали її претензії та Карабах, де проживає вірменське населення.

Карта мирних угод, як її бачить вірменське відділення російського агентства “Sputnik”

Росія ж навпаки –  за рахунок миротворчого контингенту посилила свій вплив на Карабах, не дивлячись на поразку Вірменії. Роль миротворця, яку відіграла РФ у цьому конфлікті, точно не зашкодить іміджу Росії на міжнародній арені. 

Президент Азербайджану Ільхам Алієв однозначно посилив не тільки позиції своєї країни в регіоні, а й власні політичні амбіції. Алієв обіймає пост президента з 2003 року. До цього главою держави був його батько. Така важлива для Азербайджану перемога однозначно посилить легітимність сім’ї Алієвих та дозволить їм керувати країною ще багато років. 

Туреччина ж зарекомендувала себе як надійний союзник та посилила позиції на Кавказі завдяки територіям, які відійшли під контроль Азербайджану. Воєнна техніка Туреччини (зокрема ударні безпілотники “Байрактар”) чудово проявила себе на полі бою та однозначно зацікавила країни світу. Президент Ердоган вкотре підтвердив свої неоосманські амбіції. 

Богдан Мірошниченко

Стрічка новин

Стрічка новин