Як Микола Лемик врятував мільйони

21.10.2022 в 12:35 Ексклюзив

З наказу Степана Бандери та технічної підготовки Романа Шухевича  Микола Лемик здійснив  історичний постріл, що закарбував його в українській історії як героя.

Детальніше історія про те, як одна людина вплинула на долю мільйонів українців на сайті НАРАЗІ.МЕДІА.

1932-1933 роки – тяжкі роки голодомору в УРСР. У цей час українці, що жили на підконтрольній Польщі території, не були осторонь: 1933 року у Львові створено Український громадський комітет рятунку України, а у червні цього ж року у Львові відбулася конференція ОУН, де було ухвалено доленосне рішення: вчинити аттентат  на знак протесту голодомору, вбити московського консула. Це був той рішучий вчинок, який мав привернути увагу світу до проблеми геноциду українців. Було проведено відбір кандидатів у “снайпери”, в результаті якого обрали саме Миколу Лемика. Чому ж його? Ще на початку навчання в університеті Лемик вступив до юнацтва ОУН,  а згодом перейшов до бойового відділу, навчився бездоганно володіти револьвером, попри те, що був шульгою. У бойовій референтурі перебував під особистим керівництвом Романа Шухевича – тодішнього бойового референта Крайової екзекутиви ОУН, та його заступника Богдана Підгайного. Насправді вагомим критерієм було те, що на той час майбутньому герою було 18 років і це давало можливість уникнути смертної карти за вбивство людини, адже неповнолітні засуджувалися до вічного ув’язнення (у Польщі повноліття натупає у 21 рік).

Микола Лемик на лаві підсудних 30 жовтня 1933 року

 Для того, щоб підготуватися до історичного пострілу, Микола Лемик особисто зустрівся зі Степаном Бандерою та Романом Шухевичем. Зустріч відбулася біля Личаківського цвинтаря, під час судового процесу Бандера згадував її такими словами: “Я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втратити життя, але впродовж цілого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемка і Мацейко”. Бандера надав йому рекомендації щодо справи, вмотивував його.  Лідер ОУН наголошував, що Миколі не треба ухилятися від суду, а також рекомендував одразу віддатися в руки польської поліції. Такий хід був потрібен для того, щоб, поставши перед судом, довести доцільність та необхідність скоєного вбивства.

Отож, 21 жовтня Микола Лемик  зайшов до консульства, записався на прийом під прізвищем Дубенко з удаваною метою переїзду до СРСР на навчання. Під час розмови з консулом Лемик витягнув пістолет і випустив в нього 2 кулі, промовляючи: “Це тобі від ОУН – за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання… ” Виявилось, що замість консула Голубєва під у кабінеті був спеціальний представник Сталіна, Олександр Майлов, який за дорученням об’їжджав дипломатичні представництва, аби контролювати їх діяльність. Ось така, за словами Романа Шухевича, “приємна несподіванка товаришеві Сталіну”.

Автоматичний пістолет “Ортґіст”, такий самий був у Миколи Лемика

Суд над Миколою Лемиком відбувся 30 жовтня. Адвокатом був Степан Шухевич (до речі, захищати Лемика перед судом зголосилися всі відомі львівські адвокати!). На запитання судді, чи відчуває він вину за скоєне, Лемик відповів: “Ні, я почуваюся лише до сповненого діла. На приказ ОУН я прийшов до консулату з метою вбити представника московської влади, яка силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю”. Суд зробив вирок – довічне ув’язнення.

1939 року Миколі Лемику вдалося втекти з варшавської тюрми “Святий хрест” до Кракова, де він очолив референтуру з “калакутських справ” (калакути – сполонізовані на початку ХХ століття українці).

23 травня 1940 року він одружився  з націоналісткою Любою Возняк (її сестра буда одружена з братом Степана Бандери), взявши прізвище Сенишин. Дата весілля обрана не випадково, адже саме 23 травня 1938 року у Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. На їхніх обручках з ініціативи дружини була викарбувана ця скорботна дата для української історії.

Заклик українського громадського комітету рятунку України у газеті “Діло” від 14 вересня 1933 року

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акту відновлення Української держави, ОУН прийняла рішення відправити на схід 3 похідні групи — Північну, Центральну (Середню) і Південну, щоб поширювати ідеї незалежності по всій Україні. Середню очолив Микола Лемик. У жовтні 1941 року у Миргороді (Полтавщина) Миколу Лемика розстріляли співробітники німецької спецслужби.

Романова Тетяна за матеріалами УІНП

Українці згадували лідера ОУН Степана Бандеру.

Facebook
fb-share-icon

Популярні новини

Стрічка новин

Стрічка новин