Конфлікт Туреччини та Росії в Сирії: що відбувається та чи буде війна?

Конфлікт Туреччини та Росії у сирійській провінції Ідліб був майже неминучим. Сторони два роки звинувачують одне одного в порушенні мирних домовленостей та погрожують воєнними діями. В ніч на 28 лютого начебто від російсько-сирійських обстрілів загинуло 33 турецьких військових

Про те, за що воюють сторони та чи варто чекати великої війни, – далі у статті. 

Чому Росія та Туреччина воюють у Сирії?

Громадянська війна в Сирії триває з 2011 року. І якщо головним антагоністом протистояння спочатку було терористичне угрупування “Ісламська Держава”, то після його знищення розклад сил змінився. Тепер існує три основних сторони протистояння: 

• Армія президента Асада за підтримки Росії (контролюють більшу частину територій)
• Курди за підтримки США (контролюють західний берег річки Єфрат)
• Повстанці за підтримки Туреччини (контролюють деякі території на півночі. Здебільшого - провінцію Ідліб)

Президент Сирії Башар Асад намагається відновити контроль над усією країною. Повстанці чинять йому спротив режиму, а курди хочуть вибороти автономний статус.

Росія підтримує Асада, бо для неї це можливість зростити надійного союзника на Близькому Сході, мати військову базу та отримати доступ до сирійської нафти. 

Туреччина захищає повстанців, бо це їхня зброя проти курдів, яких вони вважають терористами та загрозою територіальній цилісності країни. В Туреччині проживає близько 11 мільйонів курдів. Курдська держава по сусідству може спричинити сепаратистські рухи біля кордону. Також президент Туреччини Ердоган має неоосманські амбіції, що спрямовані на отримання максимального впливу на країни колишньої Османської імперії. Він вважає режим президента Асада своїм ворогом.

Сполучені Штати ситуативно підтримують курдів, бо це їхній важіль впливу на Асада. Вони мають доступ до курдської нафти. Зокрема через підтримку курдів США вже мали конфлікт із Туреччиною – своїм союзникам по НАТО. 

Конфлікт – неминучий

Сторони конфлікту в Сирії просто не готові йти на переговори. Майже будь-які компроміси означатимуть капітуляцію країн у принципово важливих для себе питаннях. Головним полем бою стала провінція Ідліб, яку контролюють повстанці. Башар Асад зробив вже багато спроб знищити повстанські угруповання. Через це сотні тисяч біженців були вимушені тікати на територію Туреччини. 

З метою посилення своїх позицій в Сирії, ведення війни з курдами та повернення біженців додому, Туреччина має в Ідлібі свої підрозділи. 

Коли у 2018 році градус боротьби став занадто високим, Росія та Туреччина уклали Сочинський меморандум. В Ідлібі мала бути встановлена демілітаризована зона. Однак, по факту перемир’я постійно зривали. У порушенні перемир’я сторони звинувачували одне одного. Кожного разу це закінчувалось черговими кризовими перемовинами.

Нове загострення розпочалось 15 січня 2020 року. Війська Асада та російська авіація нанесли удар по підконтрольним Туреччині “Хайат Тахрір аш-Шам” (ХТШ) та “Вільній сирійській армії”. Попри домовленості, сирійська армія просувалася вглиб регіону. Почались бої за низку населених пунктів в Ідлібі між підконтрольними угрупованнями Туреччини та сирійсько-російськими військами. 

Сирійські та російські військові вели наступ під приводом боротьби з терористами, які нібито не підконтрольні Туреччині та атакують їхні опорні пункти. Тому, ніби не порушують Сочинські угоди. 

Туреччина додатково ввела до району 430 одиниць бойової техніки та пригрозила Асаду, щоб той негайно припинив воєнні дії. Тим часом війська Асада заявили про захоплення у повстанців стратегічно важливої траси М5, що з’єднує Алеппо та Дамаск.

Варто зазначити, що на той час безпосередньо турецькі та російські війська не контактували. Після чергової спроби владнати конфлікт, сирійці вдарили вже по турецьким позиціям, тоді загинуло 5 військових. Ердоган відповів масивним обстрілом позицій сирійської армії та збитими гелікоптерами. 

Надалі перемовини не мали жодних результатів, а політики не робили чітких заяв. Лише Ердоган поставив Асаду ультиматум, щоб сирійські війська відійшли до території, визначеною сочинськими угодами. Ніхто не бажав поступатись. 

Чи буде війна?

Оскільки не було прийнято жодного ефективного кроку задля деескалації конфлікту, усе вилилось у велику сутичку в ніч на 28 лютого. З Туреччини почали надходити повідомлення про 70+ загиблих солдатів. З Туреччині приходили повідомлення про те, що підрозділи атакувала сирійська армія та російська авіація. 

Турецька влада повідомила офіційні дані щодо військових втрат: 33 загиблих та 36 поранених. Згодом в країні віключили доступ до Facebook, Twitter та інших соцмереж. 

Цікаво, що прямо звинувачувати росіян в обстрілах турецьких підрозділів не поспішають навіть у Туреччині. Про інцидент говорять як про обстріл турецької військової колони сирійською армією, яка узгоджує свої дії з Росією. 

В Росії заявили, що сирійські військові атакували терористів, у складі яких перебували турецькі підрозділи. У Міноборони Туреччини це заперечують та наполягають, що росіяни знали про перебування їхніх військових у цьому районі, і ніяких терористів там не було. Наразі немає жодної конкретної заяви про те, що ці удари нанесла саме російська авіація. 

Незалежно від того, хто саме обстріляв колону турецьких військ, в офіційних заявах взагалі не звучать прямі звинувачення в бік Росії. Це обумовлено політичною грою, яку веде Росія та Туреччина. Наразі в усьому звинувачують сирійську армію, допоки ще можливо владнати конфлікт. 

Це перший прямий конфлікт Туреччини та РФ такого масштабу

Пряма сутичка російських та турецьких військ – це вже зовсім інший рівень міжнародної відповідальності, а повномасштабна війна у Сирії може призвести до непередбачуваних наслідків. 

При цьому, всі розуміють, що сирійська армія працює у тісній спайці з російським штабом, а тому всі дії, скоріш за все, були узгоджені заздалегідь. 

Згідно з мапою авіаударів, райони, де міг бути турецькі солдати, бомбардували і росіяни, і сирійці. Хто саме завдав нищівного удару – достеменно невідомо. Однак на основі цього можна зробити певні висновки щодо того, яка сторона веде наступальні дії та порушує режим припинення вогню. 

Туреччина звернулась по допомогу до НАТО. Втім, альянс не може повноцінно надати військову підтримку згідно з 5 статтею договору “про створення системи колективного захисту”. Дія договору розповсюджується лише на території країн-членів. Туреччина ж зазнала обстрілів на території Сирії. 

Іншими словами, НАТО міг би вислати війська на допомогу, але якщо б воєнні дії мали оборонний характер та велись на території Туреччини. Країнам альянсу не вигідно зараз вести війну з Росією, а тому Ердоган може розраховувати на підтримку десь на рівні заяв. 

Усе це спонукає Туреччину йти в напрямку деескалації конфлікту. Усі чутки про введення воєнного стану та оголошення війни Сирії не справдилися.

Володимир Путін та Реджеп Ердоган домовились невдовзі провести двосторонню зустріч. А тим часом сирійська армія продовжує наступ в Ідлібі.

Помста за збитий літак

Офіційних даних про винність Росії в обстрілах турецьких військових - немає. Проте, у Росії заявляють, що це була нібито помста за 2015 рік, коли Туреччина збила російський літак на своїй території, зазначив експерт з центру політичних студій “Доктрина” Гліб Парфьонов.

Про “помсту” говорят в основному телеграм-канали, які пов’язані або куруються Міністерством оборони Росії. Вони подають ситуацію так, нібито вони це зробили і їм нічого за це не буде,

– сказав Парфьонов у коментарі для Наразі.

Зі слів експерта, слабка реакція Ердогана дає карт-бланш Росії на подібні дії не лише в Туреччині, але й у Європі. 

“Туреччина може розбити сирійську армію у випадку повномасштабної війни. Проте, конфронтації з Росією не уникнути. Ердогану треба або підвищувати ставки та йти далі на конфлікт, або ж програти. Ситуація така, що хтось має або здрейфити, або буде прямий конфлікт” – підсумував аналітик. 

Богдан Мірошниченко спеціально для Наразі.Медіа