Ізраїль, як приклад у боротьби за незалежність

Після Другої світової війни Велика Британія залишила свої колонії на Близькому Сході, зокрема Палестину. Вже за декілька років тут з’явилася держава Ізраїль. Арабські країни не визнали цього рішення й одразу оголосили Ізраїлю війну.

Від моменту створення і по сьогоднішній день Ізраїль знаходиться у стані війни. Але це аж ніяк не привід на всі сторони теревенити про “мирні плани урегулювання” та необхідність завершувати війну. Постійне знаходження в стані конфлікту навпаки сповнює Ізраїль новими сенсами, науковими та економічними досягненнями та спонукає її громадян усіма силами зберегти державність.

В України дещо схожа доля. Наш народ віками виборював свою незалежність від імперських країн, проте отримавши її не знає що з тією незалежністю робити. Постійна гра на захід чи схід, намагання всім догодити руйнують єдине і найцінніше що отримали українці після розпаду СРСР – незалежність.

На відміну від України в Ізраїля ворогів значно більше: Сирія, Ліван, Єгипет та багато інших країн арабського світу. Країна з населенням у 8 млн розташована на Близькому Сході, на східному узбережжі Середземного моря. Ізраїль по суші оточений арабськими державами, з якими повсякчас конфліктує.

Ізраїль оточений ворогами з усіх боків

Навіть нещодавно, 4 серпня сирійська сторона намагалася здійснити провокації на кордоні з Ізраїлем, на що отримали у відповідь запуски ракет по наглядових постах, ППО та командним постам.

За день до цього 3 серпня система протиповітряної оборони Ізраїлю перехопила ракету, випущену з території сектора Газу. Єрусалим завдав удар по підземних “терористичних об’єктах” ХАМАС у відповідь. На кожну провокацію та хоч найменшу загрозу суверенітету офіційний Єрусалим реагує з блискавичною швидкістю.

І так вже багато років. В ситуації коли постає питання життя та смерті “сини Ізраїля” навчилися діяти якомога продуктивніше. І перманентна війна в жодному разі не стала цьому на заваді, а навпаки спонукала до розвитку. Без сильної економіки та новітніх технологій перемогти у війні, яка триває понад 50 років і невідомо скільки триватиме ще – неможлива. Тому крім військової складової до формули успіху додаються й інші, і не остання з них – політична.

На відміну від української влади для ізраїльських державних діячів справа незалежності – справа всього життя. Про це свідчать біографії Гольди Меєр, Беньяміна Нетаньягу та багатьох інших. Навіть на прикладі цих двох представників можна зрозуміти ситуацію: Меєр була в молодості лівою сіоністкою, Нетаньягу – представником правих партій. Подумати про таке в українських реаліях неможливо: комуніст ніколи не був би за створення незалежної України, радше навпаки – всіляко сприяв би її знищенню.

Звісно місцями можна сказати, що такі порівняння не досить доречні. Там одні реалії – тут інші. Це правда. Проте жага до незалежності скрізь однакова: що в Ірландії, що на Далекому Сході. І на противагу їй стоїть жага особистої наживи, яка теж на всіх континентах ні чим не відрізняється. Проте поки українські політики відкошують від армії, багато хто з ізраїльських – відставні військові та колишні працівники спецслужб. Як не крути, але це про щось таки й говорить.