Історія ув’язнення Сергія Русинова - “зрадника” держави, якої не існує

Бойовики на сході поповнюють фонд для обміну будь-ким, хто висловлює свою любов до України

Зараз Сергій знаходиться на обсервації. Місто ми називати не будемо задля безпеки людей, яких поміняли. Усім звільненим із окупованих територій видали прості мобільні телефони для дзвінків, тож нам вдалося поспілкуватися із хлопцем, новина про якого облетіла усі ЗМІ. Сергія було незаконно ув’язнено за висловлювання своєї позиції щодо єдності України, а також вже багатьом відому фразу “Люблю маму, хардкор та Україну“. Хочу зауважити, що спілкувався хлопець повністю українською.

Привіт Сергію. Радий вітати тебе на волі. Як себе зараз почуваєш?

Привіт. Все добре, тільки зараз не зовсім “на волі”. Проходимо двотижневий карантин. Щоправда умови набагато краще, ніж у колонії (сміється) - і годують добре, і велике вікно без ґрат. Лише не дозволяють спілкуватися з людьми у сусідніх кімнатах.

Багато людей залишилося в окупованому Луганську, які люблять “маму, хардкор та Україну”?

Більшість вже переїхала, проте дехто залишився. Були також люди, яких я намагався переконати. Але вони проявили себе не дуже, бо під час суду дехто свідчив проти мене. Хоча я знаю, що двоє з моїх знайомих переїхали на територію України і знаходяться у Києві.

Відчувається вплив Росії на непідконтрольну територію?

Так, дуже відчувається. По-перше рублі і всякі гуманітарки. Є вояки російські, частина яких пішла за гроші, а частина за переконання. Там у голові “Новоросія”. На керівних посадах здебільшого місцеві, але керується усе кураторами - як Росія скаже, так і буде. Писали, що Сурков (помічник президента РФ - ред.) займається питаннями по Донбасу. Що він може? Якими питаннями займатися?

Людей на вулицях Луганська поменшало?

Дуже. О 21-й в вихідні дні у центрі міста, де перехрестя Радянської і Оборонної вулиці, завжди було багато людей. А зараз нікого не буває. Пару машин стоїть припаркованих, іноді їздять маршрутки. Таке враження, що якийсь постапокаліпсис. На жаль не встиг відео зняти для інтернету… мене закрили.

А як називається стаття, за яку тебе закрили?

“За екстремізм і участь у діяльності терористичної організації”. Це за те, що я в інтернеті писав. За Україну, за те, зо хочу піти служити в “Азов”, за пропаганду націоналізму. А те, що я агітую за нацгвардію - вважалося вже участю в її діяльності. Коли забрали телефон, то там ще знайшли у Telegram листування з азовцями.

Як тебе затримали?

25 квітня мав бути концерт у будинку культури від нашого навчального закладу, якийсь ювілей. Я приймав у ньому участь і 24 числа прийшов на генеральну репетицію. Тільки зайшов у зал, зачинили двері, показали ксиви та сказали: “Пройдьом”. Далі під руки донесли до машини.

А скільки років тобі дали?

Дали 5,5. Але я не розраховував, що буду стільки за ґратами. Був точно впевнений, що якби повністю відсидів, то знайшли б як продовжити термін. Єдина надія була на обмін.

Багато з тобою сиділо таких же політичних полонених?

Політичних збирали з області на 19 колонії. Одного молодого хлопця поміняли ще у грудні. Його у 19 років затримали, сидів за “державну зраду”.

Тебе ж так само мали поміняти у грудні?

Так, але викреслили із списків. Не знаю через що. Нам же ніхто не доповідає. А ми листи із запитами не писали, хоча мали право. Але після запитів завжди приїздять “маскі-шоу”, роблять обшуки, ставлять усіх на розтяжку і пояснюють, що більше так робити не варто. Батьки ходили до Копцевої (Ольга Копцева - відповідальна за обмін від сторони бойовиків “ЛНР”, - ред.), але там нічого пояснювати не стали.

А як до тебе інші ув’язнені ставилися?

Я намагався із ними не спілкуватися. Здебільшого ставилися “недуже”. Як не крути, там більшість фанатів “ЛНР”. Сидить багато тих, хто пішов воювати за бойовиків, а потім у розбірках когось застрелили. Або за незаконний обіг зброї чи просто крадіжки. Багато “ЛНР-івських”, хто воював у 2014-2015, а тепер сидять.

Які умови у тюрмах на непідконтрольній території?

Не дуже. Їжу неможливо їсти, все смердить. Ми виживали лише за рахунок того, що передавали мої батьки, і хлопців з камери. Але були такі, кому ніхто не допомагав. Їм доводилося їсти баланду (їжа, що готують у тюрмі, - ред.). “Хати” (камери - ред.) маленькі, а сидить багато. Є зеки, які довго сидять і кажуть, що “при Україні було краще”. 19-та колонія раніше мала найбільше виробництво у Луганській області, багато чого робили. Зараз залишився працювати лише кам’яний кар’єр, але і на ньому масштаби не такі, як “за часів України”. На 60-ці працюють для когось, коли дають матеріали. А так максимум нарди хтось для себе робить.

Телефону у тебе не було?

Ні, не було. Якщо дізнавались про телефон, то були загальні обшуки у колонії. Під час одного такого у нас людей 20 “поїхало на яму”. Яма - це ізолятор, куди відправляли за серйозні порушення на 15 діб. А ще нас “політичних” кожні два тижні переводили з камери у камеру, і нам переносити телефон було нереально. Не було, навіть, телевізора. Про обмін ми дізналися від інспекторів, які про це почули у ЗМІ.

І часто проводили обшуки?

Так, часто. Були ще планові загальні обшуки по “Луганді”, які проводили без якогось серйозного приводу. Приїздив спецназ, ставив усіх на розтяжки, били, відбивали ноги, перевертали всі речі догори. Коли справа йшла до обміну, то бити стали менше. Бувало пнуть пару раз, але більше “урабатували” психологічно.

Зрадів, коли дізнався про обмін?

У нас спочатку була інформація, що обмін буде 29-го березня. Але сказали, що Україна зірвала угоду. Як звичайно там кажуть.. Наводили жах, що від нас відмовились, наші прізвища не сподобалися. Але я все одно не вірив. Далі 9 квітня ми написали заяву на ім’я Копцевої, що згодні бути передані у рамках обмінного процесу. І тоді я зрозумів, що поїду… 15-го числа до нас зайшли і сказали, що завтра будуть везти на обмін, і треба бути готовими о 9 ранку. Коли від’їжджали, посадили не у “воронок” (автобобіль для перевезення ув’язнених, -ред.), а у рідний “богданчик”. Зібралося багато людей, родичів, знайомих, усі плакали. В середині автобусу ще сиділи “маски-шоу”, я деяких впізнав, які ставили нас на розтяжки.

Документи повернули?

Віддали з собою лише ідентифікаційний код і довідку про звільнення. У ній написано хто я, коли і ким судом засуджений, і що наказом “голови ЛНР” помилуваний 16 квітня. Це, мабуть, найважливіший зараз документ, який підтверджує, що я був там. Більше нічного з собою не дали. Сказали зібрати одну сумку. Все, що у неї не помістилося, я роздав.

Ще багато політичних бранців залишається у колоніях?

Точно більше десятка людей. Сидять за “державну зраду” і “екстремізм”. Група “Тіні”, якщо знаєш таких. Є такі, хто потрапив випадково. Мужик возив якісь українські газети, а його прийняли за держзраду. Розмовляв із ним, а він каже: “а што для тєбя сдєлала ета Украіна?” Я таких людей не рахую за політичних.

Вас відразу після обміну повезли на обсервацію?

Так, нам дали переодягнутися, сходити у туалет, а потім привезли на карантин. Видали спортивний костюм, гігієнічні засоби на перший час, маску, окуляри захисні, рукавички, шкарпетки, капці, блокнотик, ручку, олівець. А ще телефон із сімкою разом. Відразу зв’язалися із рідними.

Є якісь побажання для жителів окупованих територій?

Думаю, що треба надіятися на краще. Визволятися з цієї “Луганди”. А якщо хтось має за собою “косяки”, нехай готуються до відповіді за них перед законом.

Олесь Чайка для Наразі.Медіа.