День пам’яті жертв депортації кримських татар

18.5.2021 в 14:10 Ексклюзив

Окрім татар з Криму було вигнано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турок і ромів

18 травня 1944 року розпочалася депортація кримських татар — один зі злочинів радянської влади. За час депортації на загальне “спецпоселення” до Центральної Азії було відправлено понад 183 тисячі кримських татар, на примусові роботи до Московського вугільного тресту – 5 тисяч, до таборів фронтового резерву – 6 тисяч та ще стільки ж до ГУЛАГу.

Причини депортації

11 травня 1944 року було ухвалено цілком таємну постанову Державного комітету оборони № 5859сс “Про кримських татар”. У ній наводилися претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів “масового дезертирства” кримських татар не існувало, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Архів СБУ: кримські татари, розстріляні за спротив більшовикам

Однак історики називають інші, неофіційні причини переселення. Серед них – той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.

Депортація чеченців та інгушів — Вікіпедія
Переселення чеченців, інгушів, карачаївців та балкарців

На користь цієї теорії свідчить також те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.

Червоноармійці здаються в полон у Керчі

Іншою з причин депортації кримських татар, крім геополітичних, стало прагнення Сталіна замаскувати катастрофічні поразки Червоної армії та флоту в боях за півострів, списавши якнайбільшу кількість цих катастроф на “зрадників” й “колабораціоністів”.

Втеча і кара

Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 року: тоді втекло 8692 кримських спецпоселенців, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 року спеціальною постановою “Про заслання, висилку і спецпоселення” зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 року Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом “Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни” встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.

Депортация народов в СССР
Депортація інших народів СРСР

Кримськотатарське питання і російська окупація

2014 року російські окупанти Криму заборонили проводити традиційний траурний мітинг у Севастополі, за дотриманням цієї заборони слідкувати загони поліції у супроводі гелікоптерів. Упродовж 2015 року понад 150 кримських татар були піддані “вибірковому правосуддю”, 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами, так званої, “Республіки Крим”. Відтоді ця проблема перейшла з загальнодержавного на міжнародний рівень.

Визнання депортації геноцидом

Верховна Рада СРСР лише 1967 року визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших “покараних народів”, вони не отримали права повернутися до Криму. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

Будинок, який виділили депортованій родині

Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року визнала депортацію з Криму кримських татар 1944 року геноцидом кримськотатарського народу. Український парламент заявив, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів (Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу) на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.

Декомунізація

2016 року Верховна Рада України перейменувала 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму: переважній більшості перейменованих населених пунктів повернули історичні назви. Це стало практичною реалізацією забезпечення Державою права депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були перейменовані за часів СРСР у зв’язку зі здійсненням депортації (що й було передбачено статтею 3 Закону України “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”).

Також раніше повідомляли про те, що “референдум” 2014 року на окупованому півострові не був першою спробою Росії відтяти Крим в України.

Романова Тетяна для Наразі.Медіа (за матеріалами УІНП)

Популярні новини

Стрічка новин

Стрічка новин