Чому влада боїться протестів?

14 серпня біля Офісу президента України відбулися сутички між поліцією та добровольцями. Тоді під час протесту ветерани намагалися пройти до будівлі ОП, але їх не пропустили правоохоронці, після чого стався масовий конфлікт. Не минуло й тижня, як влада вирішила взяти «вулицю» під повний контроль. 20 серпня Кабмін ухвалив постанову №894, у якій йдеться про методи протидії масовим заворушенням, які місцями нагадують «диктаторські закони» часів Януковича.

Постанова №894

Постанова визначає, чим є масові заворушення, а також вказує на методи протидії їм. У Кабміні чомусь впевнені, що заворушення в Україні можуть бути настільки масовими, що перекинуться з однієї області на іншу. Тоді виходить, що це вже не заворушення, а революція. Позаяк як це не називати – все одно підпадає під статтю кримінального кодексу.  

Також в Кабміні пропонують запроваджувати превентивні заходи для придушення протестів ще на стадії їх підготовки, а це вже може бути абсолютно будь-що: звичайна розмова, напис на заборі, пост у Фейсбуці. Крім цивільного населення ця постанова також стосується і контролю щодо військових. Невже влада готується до бунтів у власній армії? Крім того, в постанові уряду йдеться про розширення повноважень для правоохоронців, створення міжвідомчого штабу кооперації масовим заворушенням і, що найдивніше, протидію заворушенням у ЗСУ.

Тектонічні здвиги

В українському медіапросторі є думка, що цей комплекс заходів передує черговим підвищенням тарифів на ЖКГ та підписанню капітулянтських угод стосовно Донбасу. Також можна зауважити й про загальні тенденції у політичному житті країни: команда Зеленського концентрує всю владу у своїх руках. Законодавча, виконавча та судова влада знаходиться, як мінімум, під сильним впливом і, як максимум, у прямому підпорядкуванні президента.

І там, де Офіс президента має власні інтереси, ми можемо бачити перманентні спалахи активності. СБУ проводить обшуки в установах, які підпорядковані Кличку. Указом президента звільняють суддю КСУ Тупицького. НАБУ з СБУ не можуть домовитися хто ж займатиметься Чаусом і так далі.

Усі фактори свідчать про те, що влада намагається не тільки ще більше розширити свій вплив, але й приймати рішення, які мають докорінно змінити суспільно-політичний ландшафт країни. Ці тектонічні здвиги вже почалися й все більше набирають обертів. Прийняття подібних постанов, які націлені на концентрацію влади в одних руках, та мають широке трактування дуже схожі на закони часів Януковича.

“Воля до влади” Зеленського

Хто читав Макіавеллі розуміє, що головна мета будь-якого політика – захоплення та утримування влади для реалізації власних інтересів. Приймаючи подібні постанови та узурпуючи владу в ОП забувають про такий феномен як перманентну невдоволеність владою в українському суспільстві. Як не крути – українцям майже завжди не подобається президент. Але все одно на кожних виборах вони плекають надію на краще життя, але в результаті залишаються обдурені передвиборчими обіцянками.

Але обманутий та покинутий народ деколи намагається виправити все, на що закривав очі. Накопичившись в підсвідомості суспільства, проблеми виходять назовні. Тоді відбуваються протести, як більше схожі на сеанси масового психоаналізу. Такі собі процеси трансформації суспільної душі. Проте будь-яка влада болюче сприймає це і саме тому намагається придушити його в зародку.

«Воля до влади» Зеленського намагається йти всупереч механіці українського суспільства, для якого диктатура неприпустима. «Дике поле» українського політичного життя треба сприймати як даність, а не як те, що можна перемогти завдяки посиленню репресій. Міцні державники приходять і уходять, а жага українців до свободи проходить крізь віки.

Автор: Олег Хіора