Альтернативне 8 березня: чого насправді хочуть жінки? (інтерв’ю)

11.3.2023 в 17:00 Ексклюзив

Кореспондент Наразі.Медіа поспілкувався з координатором жіночої ініціативи “Срібло Троянди” Юлією Федосюк та дізнався про поховання фемінізму, жіночий активізм та зв’язки з нардепами

Жіночий марш на 8 березня став вже давно традиційним явищем для киян, але жодного року до цього на ньому не було труни та жінок схожих на готів. Як в цьому році, так і раніше на марші здебільшого були молоді дівчата з різнокольоровим волоссям та плакатами з гаслами про свободу, рівність і сестринство.

Задовго до початку основного маршу під пам’ятником княгині Ольги були і їх противники – представники християнських організацій, які організували марш проти абортів і всіляко намагалися перекричати опонентів, а з часом це вже стало схожим на локальний “Versus Battle”, який вийшов з-під контролю. Загалом все виглядало цілком звично, як для подібних заходів в Україні.

Юлія Федосюк - філософ-релігієзнавець

Наступного дня після маршу я зустрівся з координатором групи жінок, які ховали фемінізм Юлією Федосюк і дізнався, що саме хотіли донести цією акцією активістки та багато іншого.

— Вітаю, розкажи декілька слів про себе: скільки тобі років, хто ти за освітою, чим займаєшся у вільний від акцій час.

— Привіт, мені повних 27 років, за освітою я філософ-релігієзнавець, у вільний від маршів та акцій час я працюю волонтером у видавництві та бібліотеці “Пломінь”.

Юлія Федосюк, координаторка руху “Срібло Троянди”

— У чому полягає твоя волонтерська діяльність в бібліотеці?

Конкретно зараз я займаюсь написанням авторських текстів для медіа-платформи цього видавництва, тому що це також і медіа про культуру, лекторій та кіноклуб. Також в нас є мовні курси. Зараз я пишу тексти. Раніше я була івент-менеджером: шукала різних академіків, цікавих доповідачів і організовувала лекції в “Пломені”. У цьому полягала моя основна робота. А ще, раніше, я була редактором сайту: відбирала, редагувала та розміщувала тексти.

Вплив кола людей з консервативними поглядами

Добре, з цим зрозуміло. Перейдемо до найцікавішого.  Що ж таке “Срібло Троянди” та звідки з’явилася ідея створити жіночу ініціативу?

З того часу, як я почала знаходитися в умовно націоналістичних колах, то я для себе відмітила, що в них знаходить собі місце специфічний тип дівчат – такі собі бойові жінки, яких не ображають жарти в стилі “місце жінки на кухні”. Або просто фізично сильні, які можуть ходити на тренування так само, як чоловіки. Я зрозуміла, що для більш жіночних, більш м’яких дівчат там місця немає.

Коли я почала спілкуватися з дівчатами націоналістичних і консервативних поглядів, то вони це завжди підтверджували та говорили, що їм важко реалізовуватися в русі, бо вони не знають, як себе проявляти, бо по суті це чоловіча територія з чоловічими правилами. Після цього у мене з’явилася ідея створити жіночу організацію.

Також це сталося на фоні того, що в Україні почав лобіюватися фемінізм і, зокрема, спайка фемінізму з ЛГБТ та “gender studies”. В якийсь момент я зрозуміла, що цьому треба протидіяти. Це відбулося роки 3-4 тому і тоді, власне, народилася назва і символ “Срібла Троянди”. Потім я десь рік виношувала ідею і в мене було певне бачення, але не було ще однодумців.

Закон про зброю

Я зацікавилася темою закону про зброю, мені здавалося, що вона дуже дотична до прав жінок, тому що носити при собі вогнепальну зброю для самозахисту – це дуже крута історія для жіноцтва, якому реально страшно і неприємно повертатися додому, коли темніє, особливо у спальних районах.

Мати при собі пістолет це, як мінімум, а як максимум – це ситуація, коли закон працює на випередження: коли злочинець знає, що в жінки або чоловіка може бути при собі зброя, то вони тричі подумають чи нападати на таку людину.

Динаміка скорочення злочинів у країнах, які прийняли закон про зброю прекрасно демонструє, що по суті напади не відбуваються, лише тому, що злочинці просто бояться це робити.

І я подумала, що було б круто організувати якусь акцію на підтримку закону “Про зброю” і це повинна бути саме жіноча акція.  Все просто: коли на подібні заходи виходять чоловіки, особливо з різних, так званих, “радикальних угрупувань” – це не завжди привабливо виглядає для звичайних людей, бо здається, що це банда чоловіків, яка хоче добитися збройного закону аби один одного перестріляти і всю країну разом з тим.

Марш до дня створення УПА

Альтернатива старій ідеї націоналізма

Тому мені здалося, що якщо на таку акцію вийдуть витончені, красиві жінки – це буде виглядати як мінімум переконливіше. Я почала спілкуватися зі своїми знайомими. Їм ця ідея сподобалася. Це власне був такий початок “Срібла Троянди”. Ми тоді вперше вийшли на вулиці. Нас було близько 30 дівчат. Вже тоді після акції зібралися, почали спілкуватися про бачення майбутньої діяльності та зрозуміли, що дійшли до спільних думок.

Зараз я можу окреслити “Срібло Троянди” як жіночу консервативну організацію, яка пропонує альтернативу застарілим ідеям націоналізму, який багато в чому не відповідає викликам сьогодення та крайніми формам фемінізму третьої хвилі, який захопив основну частину пасіонарного жіноцтва просто тому, що їм більше не має куди йти. Ми пропонуємо третій шлях для жінок, які бачать себе жінками і хочуть реалізовувати свою природу, свою внутрішню суть та прагнуть реалізуватися не лише в цьому, але й в кар’єрі, хобі.

Ми бачимо жінку, як всебічно розвинену особистість, яка встигає все: вона народжує, будує кар’єру, любить чоловіка і головне – не зраджує сама собі. Все це про реалізовану жіночність, яка завжди була притаманна традиційній Європі.

Історія сміливих жінок

Яким чином жінка повинна реалізовувати свою жіночність та нащо їй кар’єра? Зазвичай, коли кажуть про жінку та кар’єру перед очима виникає образ Маргарет Тетчер або ж Ангели Меркель і це не зовсім жіночні образи у масовій свідомості.

Є багато хороших прикладів української історії. Наприклад Олена Степанів – учасниця Українських визвольних змагань. Це, увага, перша жінка офіцер в світі яка прийнята до армії у званні офіцера. При цьому вона стала доцентом Львівського університету. Також вона мати. Тобто вона реалізувала себе повністю і це сталося в Україні у ХХ ст. і я в цьому не бачу ніяких проблем.

Цікаво, що оця вся матчастина, яку намагаються засвоїти і розповсюдити феміністки, вона в Україні не працює тому, що в нас традиційно жінка знаходилася на високому рівні у соціумі. Наприклад в Америці, в авангарді неолібералізму, вперше жінка балотувалася лише 5 років тому. В Україні ж, якщо не помиляюсь, це відбулося набагато раніше, і як ми знаємо, Юлія Тимошенко мало не вигравала вибори декілька разів.

Материнство і сім’я

Жінки в нас, якщо хочуть – то реалізовуються і я не бачу в цьому ніяких проблем. Ми можемо наводити багато прикладів жінок, які є матерями і при цьому вони є науковцями, вони можуть займати високі посади.

Акція з труною 8 березня

Інша справа в тому, що материнство забирає певний час. Тому ми виступаємо за відповідальне батьківство з боку батька, який має допомагати жінці. Дитину повинен виховувати чоловік так само, як і жінка, бо на наш погляд, особистість не розвивається правильно, якщо не має однієї з фігур – наприклад батька. І коли все відбувається в гармонії і чоловік не працює, як загнана тварина 24/7, а у цьому його виручає жінка, вона теж може працювати, що дає змогу чоловіку проводити час з дітьми.

Така модель сім’ї вона не те щоб актуальна – вона єдино можлива саме у сучасному світі і на жаль ми живемо у суспільстві  людоїдського, жорстокого капіталізму і аби вижити, на жаль мають працювати обоє батьків. І тут треба знаходити якийсь консенсус в цьому, щоб у вихованні і побуті брали учать обоє батьків.

Я просто глибоко переконана, що жіночність реалізовується у материнстві. Але крім цього і в творчості, у прагненні щось творити при чому не так важливо що: це може бути кіномистецтво і живопис і що завгодно. Взагалі жінка може працювати водієм таксі і я в цьому нічого поганого такого не бачу, для мене єдине, що є справді неправильним у сучасному суспільстві, зокрема у феміністичному дискурсі - це прагнення легітимізувати для жінок справді важкі професії, зокрема шахтарів, вантажників.

Які професії для жінок?

Я не кажу, що ці професії погані, я просто не вважаю за потрібним це пропагувати. Не зовсім правильно, коли жінка, яка біологічно слабша за чоловіка, займається важкими чоловічими професіями. Чоловік в цьому сенсі міцніший. Він може проходити ці випробування.  Ми вдячні їм за це. Чоловіки беруть ношу на себе. Все інше, де жінка може реалізовуватися інтелектуально, та де її тіло і здоров’я не страждають – всі ці професії для жінок відкриті.

Чи, наприклад, звернемося до зовсім популярних в масовій свідомості образів. Актриса Анджеліна Джолі, яка справді успішна у своїй професії – мати багатьох дітей і мені здається, що це гарний приклад. Тут дуже важливий момент в тому, що якісне материнство поза іншим це ще й правильно вибудована інфраструктура довкола дитини. І, знов таки повторюся, у сучасному суспільстві повинні бути реалізовані двоє батьків. Тоді буде можливість створити гарні умови для дитини.

Багато хто з жінок навпаки не хочуть працювати на стресових роботах, а займатися вихованням дітей і ми не будемо агітувати усіх будувати кар’єру. Те, чим ми відрізняємося від феміністок – це право вибори для жінки. Вони можуть бути такими, як вони хочуть та не намагатися бути схожими на чоловіків, не будучі ними не фізично, не метафізично.

“Відповідальність корелює з правами до яких апелюють і феміністки, і неоліберали”

І все ж таки, що поганого в тому, що жінка буде рівна чоловіку?

Справа в тому, що питання задано неправильно. Рівність – це дуже спекулятивна штука, яку вигадали неоліберали. Ми маємо говорити про відповідальність. І, на мій погляд, відповідальність корелює з правами до яких апелюють і феміністки, і неоліберали. Мова йде виключно про те, які обов’язки береш і те, якими правами ти можеш користуватися.

Якщо говорити про природні речі, то звісно чоловіки і жінки народжуються рівними. Але те, що вони згодом з себе представляють  – відрізняється тому, що ми не можемо ставити дорівнює між чоловіком злочинцем і жінкою, яка займається волонтерством і допомагає дітям хворим на рак.

У нашій системі координат жінка буде вища за цього негідника. Вона вища за нього у тих обов’язках, які на себе взяла і реалізовує, як людина, як жінка. На противагу людині, яка скоїла злочин.

Ми не можемо говорити про абстрактних жінок, які нерівні абстрактним чоловікам. Усе це треба конкретизувати. Жінки і чоловіки відрізняють за внутрішньою суттю, за викликами у житті в за призначенням.

Поховання фемінізму

Добре, з цим зрозуміло. Розкажи тепер про вашу вчорашню акцію: що означала труна, чому її спочатку забрали, а вже потім віддали?

Активістки руху

Ми запланували провести перформанс, як вуличні художники ініціювали похорони мертвої ідеології – фемінізму. Чому мертвої? Тому що фемінізм не впорався з викликами які стояли перед ними і не захищає жінок та їх права. Тому ця ідеологія є по суті політичним трупом у метафоричному сенсі, тому ми вирішили це продемонструвати не банально з плакати, а символічно провівши похорони фемінізму. Також ми вдяглися у чорне, підкреслюючи скорботу тому, що фемінізм ми звісно поважаємо, але треба змиритися з тим, що він помер і на цьому місці має вирости щось нове, те що може захистити жінок.

Десь приблизно о 9:30 ми підіймалися на Софійську площу з Майдану і нас оточила поліція та нацгвардія. Їх було чоловік 20. Спочатку вони сказали, що ми не маємо права проносити на акцію такий інвентар на що ми попросили показати закон який це забороняє. В нас не було ніяких небезпечних предметів, наша акція була мирною, і ми мали повне право пройти до маршу жінок. На це нам відповіли: “ми, як поліція, маємо право заборонити що завгодно” і штовхаючи дівчат, поліція забрали нашу домовину, швиденько завантажили у машину і кудись відвезли.

Після цього було прийняте рішення зателефонувати депутату Святославу Юрашу з яким ми співпрацюємо у рамках компанії шведської моделі у боротьбі з проституцією в Україні. Пан Юраш створив міжфракційне об’єднання? яке захищатиме та пропагуватиме традиційні цінності. І ми, як консервативна жіноча організація, єдині займаємося саме цим варіантом боротьби. Тому він звернувся до нас аби якось співпрацювати та просувати ідеї разом.

“Таємне фінансування” організації

Пан Святослав приїхав і допоміг повернути нам труну, при чому це було складно, бо в поліції відмовлялася визнавати, що вони відібрали труну, але протягом години ми дочекалися її і змогли провести акцію.

Деякі не доброчесні ЗМІ написали, що наша організація фінансується та була створена паном Юрашем та партією “Слуга народу”. Наша організація веде діяльність за рахунок фінансових внесків активісток. Пан Юраш не має відношення до створення та діяльності організації.

 Більше того - ми не згодні з багатьма пунктами діяльності його партії і Святослав про це знає. Також у нас є розбіжності по баченню питання війни, але погляд на питання жіночності – спільний.

На мою думку цих відповідей більше ніж достатньо аби зрозуміти, що собою представляє ваша організація. Але було б цікаво почути, щоб ти сказала наостанок нашим жінкам. Якесь, так би мовити, напуття.

Я скажу просто: варто слідувати своїй власній ідентичності, коли вам намагаються нав’язати політичні тренди заходу, я думаю варто їх ігнорувати і шукати власні сенси, власні вирішення проблем, бо на наш погляд українська культура самодостатня і у ній багато відповідей на питання. Вона здатна приймати сучасні виклики, повноцінно без милиць західного неолібералізму. Я закликаю дослухатися до власного внутрішнього світу, слідувати йому і все буде добре.

Підготував Олег Хіора для Наразі.Медіа.

Теги:
Facebook
fb-share-icon

Популярні новини

Стрічка новин

Стрічка новин